Наталя та її син Ярослав, якому зараз 7 років, все своє життя проживають у містечку Казанка, що на Миколаївщині. Вранці 24 лютого 2022 року, Наталя прокинулась і як зазвичай почала збиратись на роботу. «Я зателефонувала сестрі і запитала, коли вона планує виходити, а вона мені каже: «Яка робота? В країні війна!» В цей момент стало дуже страшно. Ми зібрались всією сім’єю разом у будинку і чекали що ж буде далі», – ділиться жінка.
Наталя працює вчителем хімії та інформатики у місцевій школі. Вона мріяла працювати з дітьми із самого дитинства – «Мені дуже подобається моя робота. Коли я навчалась, я не знала, яку саме спеціальність я оберу. Але у 8 класі в мене була вчителька хімії і вона стала для мене кумиром. Відтоді я вирішила, що хочу теж бути вчителем, після чого здобула вищу освіту за фахом».
Жінка розповідає, що із початком війни її сім’я мала сильні переживання. Її син дуже боявся, особливо гучних звуків. Як і багато дітей в Україні, Ярослав довгий час навчався у форматі онлайн. Через це він рідко бачився з друзями та нечасто міг провести з ними своє дозвілля. Нещодавно в його школі відкрився простір, дружній до дитини, в рамках проєкту «Підготовка шкіл до соціальної згуртованості», який відвідує хлопець, там він може розвиватись та відволіктись від ситуації.
«Моїй дитині дуже подобається проводити тут час, тим паче, коли ми часто знаходились вдома, садочок син не відвідував. Дуже добре, що відкрили такий простір в нашій громаді, син із захопленням та нетерпінням відвідує його, особливо на перерві, коли нема чим себе зайняти, тому це дуже добре».
У просторі дітям допомагають, навчають, тут є багато різних ігор для всіх вікових категорій. Діти часто збираються разом, спілкуються як з однолітками, так і зі старшими дітьми. Це допомагає соціалізуватись, правильно взаємодіяти з іншими та навчає співпраці.
«В просторі я граюсь та спілкуюся з друзями. Моя найулюбленіша гра – це конструктор. Я люблю складати різні деталі, і за допомогою інструментів робити різні вироби. Мені дуже подобається ходити в простір, тут ми складаємо вежі, стрибаємо на м’ячиках. Я б хотів ходити в сюди щодня, бо тут весело», – ділиться Ярослав.
Зараз Наталя працює в школі, проводить заняття з дітьми, допомагає сину у навчанні, а також разом з сином вони відвідують гуртки – танці та футбол. Але все ж має певні переживання – «Основна проблема – це загроза життю моїх рідних, близьких, моїх учнів і всіх оточуючих».
Жінка ділиться, що зараз головна мотивація для неї – це діти. Вона хоче, щоб не зважаючи ні на що, вони виросли успішними та здоровими: «Я намагаюсь зробити все можливе заради них, щоб вони бачили лише хороше та були щасливими. І я вірю, що наше майбутнє буде світлим та радісним».
Проєкт «Підготовка шкіл до соціальної згуртованості» реалізується Фондом Terre des hommes в Україні за підтримки проєкту «EU4ResilientRegions – Програма спеціальної допомоги Україні», що виконується німецькою федеральною компанією «Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit» (GIZ) GmbH за дорученням Уряду Німеччини.
