Повномасштабна війна в Україні вплинула на кожного члена команди Terre des hommes в Україні. Майже кожен з нас був вимушений покинути свої міста через ракетні обстріли та окупацію. Особливо це стосується Донецької та Луганської областей, де ми впроваджували проєкти задля підтримки дітей та молоді.
Ця історія про Антона Білюка, Фахівця зі зв’язків з громадськістю та пресою у Tdh в Україні, який працював в Сєвєродонецькому офісі, але від початку війни він вимушений був покинути своє місто разом із його родиною, та шукати більш безпечне місце.
Війна в Україні, що розпочалась 24 лютого, змінила моє життя та життя моєї родини. У Сєвєродонецьку я жив разом з дружиною та домашнім улюбленцем. 24 лютого я прокинувся від телефонного дзвінка о пів на п’яту. Це був мій друг із Харкова, який сказав, що розпочалася війна.
В почуте я не повірив (думав просто невдалий жарт), а на задньому плані було добре чути звуки прилітаючих снарядів. Я відразу включив телевізор, де по всім телеканалам була одна і та сама інформація, що Росія напала на Україну. Це нагадувало якийсь страшний кінофільм, коли перемикаєш канали та бачиш скрізь одну й ту саму інформацію. Наступні години та інформація, яку ми отримували із ЗМІ, показала нам масштаб вторгнення та кількість обстрілів по всій території України.
В перший же день ракетним обстрілом було зруйновано аеропорт в Сєвєродонецьку. Це були два потужні вибухи, в цей час я був на вулиці та здавалося, що земля дрижить під ногами. З 24 лютого по 4 березня ми були в Сєвєродонецьку та ховалися в підвалі нашого будинку разом з іншими жителями. Коли обстріли почали частішати, ми вирішили евакуюватись в безпечніше місце. Зібрали найнеобхідніші речі й вийшли чекати на автомобіль. Саме в цей час почали обстрілювати місто з градів, снаряди летіли над головою видаючи характерний свист та падали на сусідній вулиці. На щастя, нам вдалося виїхати, наступні чотири дні ми провели в дорозі, затори на дорогах були дуже великі, за 10 годин в дорозі ми змогли проїхати лише 150 кілометрів.
Зараз ми разом з дружиною живемо в Івано-Франківській області, де наша команда готується до старту нового проєкту. У вільний час ми з дружиною займаємось волонтерством – відправляємо гуманітарну допомогу до регіонів, що потерпають від обстрілів.
Також цікавим спостереженням щодо українського народу було те, наскільки ми всі об’єдналися задля нашої перемоги. По-перше, кожен українець – це волонтер. По-друге, кожен українець – це захисник. По-третє, люди підтримують один одного незважаючи на те, хто якою мовою розмовляє, до якої церкви ходить. Ну і на останок, у кожній громаді, як в сільській, так і в міській, створені гуманітарні центри, куди люди приносять речі, їжу, засоби гігієни та передають їх найбільш потребуючим внутрішньо-переміщеним особам.
Ось в таких умовах живе наша країна, щодня борючись з новими викликами, які спричинила росія розпочавши війну проти України, але ми обов'язково вистоїмо та переможемо.
